ВИШИВАНКА

Народ мій на Голгофу йшов з хрестом,
бо так у нас віддавна повелося:
хрестом розходились дороги за селом,
навхрест снопи стояли із колосся.

У шлюбному вінку, як доля, зеленів
таки отой барвіночок хрещатий.
Таки хрестом сорочки для синів
одвіку шила українка-мати.

Бо скільки раз при світлі каганця
вона нитки на полотні хрестила,
то стільки раз ріднесеньке дитя
в далекий шлях життя благословила.
Текст, що розкривається

І ми несли свій хрест у вишитті.
Він був, коли, здавалося, нічого
вже не було. Здавалось, всі святі
уже давно зреклись народу мого.

Той мамин з оберегами рушник,
та мамина сорочка-берегиня
на всіх шляхах, кривавих та страшних,
нас сотні раз хрестами осінила.

Німіє світ, зомлівши від краси
червоно-чорних українських взорів.
А там – хрести, хрести, хрести...
молитвами за нашу долю й волю.

Є настил, гладь, стебнівка та низинка,
фантазія людська не знає меж...
Хрестом я доням шила сорочинки.
Ви – українки! То несіть свій Хрест!

автор: Гречуха Лідія Романівна